ІХ “Прийшов, як звір із нор пустелі”

Прийшов, як звір із нор пустелі,

Я був, як єсть.

І зрушив душі,

стер оселі,

Переорав степи веселі.

І честь. І нашу честь…

Зів’яли ранки нерозквітлі,

Стікають кров’ю вечори…

А де ж надії заповітні?

Розлізлися,

як воші, злидні,

Вий вовком до зорі!

Не сизі голуби блукали

По небу голубім –

Прийшли вовки,

пришли шакали,

Когось кляли,

Когось шукали

Крізь ніч і дим.

Прийшли вовки.

Прийшли шакали.

Шниряли день і ніч…

Кого вогнем,

кого штирками.

Чи хто залічить наші рани?

А ніч – як сич.

Прости синам,

скорботна нене!

Мовчи!

Твій плач – мій біль.

І рана, нене!

Рана в мене,

І лезо у грудях студене –

Влучали звідусіль.

А як на сході зазоріє,

Прощай одчай степам!

Десь там,

десь там твої надії,

Твій день

на сході десь яріє,

Твоє майбутнє – там!