Імунітет

Я прошу́: не карта́й мене словом

За любов, що раптово пройшла!

У душі́ моїй знову і знову

Виробляються антитіла́.

Перша зрада зробила вакцину,

Від якої я ледь не помер, –

Вірогідно, із тої причини

На кохання не здатен тепер.

Хоч вирує у пристрасті тіло –

Це доводив не раз тет-а-тет, –

Та в душі́, як би ти не хотіла,

Вже розвинувся імунітет:

Він кохання туди не пускає

Крізь незримий імунний ланцюг.

Я і сам достеменно не знаю,

Хто душі́ він – чи ворог, чи друг,

Бо того́, що минуло, не стерти,

А у грудях ще серце бринить,

Що воліло б від зради померти,

Ніж весь вік без кохання прожить.