Іноді ми забуваєм про всесвіт

Іноді ми забуваєм про всесвіт,

Рідні мотиви більш не звучать.

Що нам до них? Наше серце замерзло,

Вкрилося льодом, хіба вам не знать?

З’їлося цвіллю і затхло навіки

Все, що було колись дуже близьким.

Добре було б відкривати повіки,

Бачити світ кольоровим таким.

Розмалювати б життя, наче казку,

Слухати вітер і плакати дощ.

Дай, Боже, сили і віри, будь ласка,

Щоб лиш найкраще у всіх нас збулось!