“Іржавіють ключі від нашої господи”

Іржавіють ключі від нашої господи,

де всі кутки злились у спільний день відходин,

де черствіють шибки і струхлявілі сходи

ведуть лише униз і трухлявіють вниз.

Забулося, зійшло по пагорбі дощами,

скрипучим берестком закрилося за нами:

ні відступити вбік, ні глянути назад,

все скаламутив геть раптовий снігопад.

Тому-то й виступа іржа нам на долонях

і утіка вода, коли берем до рук,

аби побачить в ній відбиток того дому,

де визернивсь колись і всох високий звук.

***