Іскри

Зима шаліла - її лютий половинив,

прохожі куталися, ковзали і грузли,

а ми щасливі у тенетах хуртовини

стояли осторонь від всіх.

Землею

Тузли.

З твоїх очей на білий сніг летіли іскри.

Мені здавалося, що я за крок до лиха,

коли твоя усмі́шка рухом променистим

мій спокій крала, наче тать.

Злочинно.

Тихо.

Я відчував тоді, в столичній заметілі:

ти - мій вогонь, що зігріває, а не палить

і залишає ніжні опіки на тілі

тепло обіймів і очей.

Постійне.

Стале.