Історія одного ліхтаря

На роздоріжжі трьох доріг,

Кремезний, одноокий,

Де ріс крихкий, старий горіх

Стояв ліхтар високий.

Він тут стояв багато літ

При службі, справно, вміло,

Ще його батько й навіть дід

До нього тут служили,

Як часовий він службу ніс

І лиш приходив вечір,

Він підіймався на весь зріст

І випрямивши плечі –

Світив немовби віддавав

Всього себе до краю…

Був спеціальний в лампі сплав,

Що не перегорає.

Здавалось сонця промінь втік

Й сховався в середину…

Так кожен вечір, місяць, рік,

Трудився без зупину.

Ліхтар дивитися любив

До самої до ночі,

Як місяць в темнім небі плив

В хатах згасали очі,

Як мулики таночок свій

Допізна танцювали,

Як комарі збирались в рій

Й цікаві ігри грали.

Вів перехожих він не раз

До самого порогу,

Щасливий був, що в пізній час

Показував дорогу.

Не раз пташина заблукав

Зривала в крик сердечко,

Ліхтарик ніжно утішав

Й проводив до гніздечка.

Він легким світлом огортав

Закоханих весною,

Та й сам бува не раз зітхав

За зіркою ясною,

І червонів він і горів

У полум’ї кохання,

І слухав соловейка спів

Замріяно до рання…

Він стиха розважав вночі

Дерева, що зітхали,

Коли дощами по плечі

Осінні дні стікали…

В холодний у зимовий час,

Як вила завірюха

Синичок грів бува не раз

І скрипку вітру слухав…

Час пролітав мов птах швидкий,

Та якось в сіру днину,

Лив дощ холодний, проливний,

Здавалось без зупину.

Під вечір,блискавка мечем

Ударила щосили,

Ліхтар бенгальським став вогнем

І світло поласилось…

Вже майже рік чи може два,

Ніхто й не пам’ятає,

Його схилилась голова

І око не палає,

Вже й перехожим все одно

Побідкались й змирились,

А горобці гніздо давно

Зробити примудрились…

Ліхтар зітхає, і бува

Крізь віти виглядає

Його змарніла голова,

І серце завмирає…

Бо тих минулих вже часів

Назад не повернути,

Тай солов’я чарівний спів

Чомусь не стало чути…