ІСТОРІЯ СТІКАЄ КРОВ'Ю

Я бачу їх! – генералів, що мастурбують на карти бойових дій,

політиків з ерекцією від новин про успішне бомбардування,

журналістів, що злизують кров з асфальту заради репортажу,

і звичайних людей, що тупо дрочать на відео з розірваними тілами.

Війна – не шляхетна фреска, а порнографія найнижчого ґатунку,

де замість сперми – мізки дітей на стінах шкіл,

де замість стогонів – крики матерів, що знаходять

шматки своїх синів, запаковані в поліетиленові мішки.

Ви коли-небудь бачили, як кишки намотуються на гусениці танка,

як очні яблука перетворюються на желе під вагою чобота,

як обгоріла шкіра відшаровується, мов стара шпалера,

коли санітари намагаються відірвати тіло від розплавленого асфальту?

О Молох! Твої жерці – мільярдери з годинниками від Ролекс,

що продають зброю обом сторонам і рахують прибутки,

поки їхні діти навчаються в Швейцарії за гроші,

зароблені на довгометражному фільмі жахів під назвою "Геноцид".

Яка, блядь, різниця між Пікассо і генералом?

Один малює "Герніку", інший – створює нову Герніку

з кісток, крові, розірваних животів вагітних,

з дитячих ніг, що стирчать з-під завалів.

Я трахав красивих жінок, я блював від дешевого алкоголю,

я бачив виродків у дорогих ресторанах і бомжів під мостами,

але ніколи, ні-блядь-коли не бачив нічого огиднішого,

ніж "політична необхідність" спалення заживо мирного населення.

Прислухайтесь! Це не шурхіт пензлів, це хрускіт кісток під гусеницями,

це не симфонія вибухів, це звук, з яким відривається голова від тіла,

це не запах фарби, це сморід розкладених трупів у братській могилі,

яку не встигли закопати, бо могильників теж розстріляли.

Я їбав ту цивілізацію, де діти на сніданок отримують осколки,

де жінок ґвалтують групами, а потім підпалюють,

де старих залишають помирати від голоду в підвалах,

бо вони вже не можуть бути "корисними" для економіки війни.

А які інсталяції створює ця художниця-війна?

Жінка, що тримає свою відірвану руку, наче непотрібну сумочку,

дитина, що намагається розбудити мертву матір,

солдат, що збирає свої нутрощі, наче розсипані монети.

Ріки з трупами, що розбухають на сонці,

дерева з повішеними на гілках "зрадниками",

поля з мінами замість квітів і килимів для пікніків,

небо, де замість птахів – дрони з лазерним прицілом.

Хто оплатив цю "виставку"? Хто її спонсори?

Ті самі компанії, що рекламують "зелену енергію" і "сталий розвиток",

ті самі уряди, що проголошують "права людини" і "демократію",

ті самі релігії, що обіцяють "рай" і "спасіння".

Ми – не просто спостерігачі, ми – співучасники злочину,

ми дивимось новини про масові вбивства між рекламою пива і йогурту,

ми гортаємо фото розчленованих тіл між порно і котиками,

ми звикаємо до смерті, як до брудних туалетів на автозаправках.

А знаєте, що найогидніше? Що після всього цього лайна

більшість з нас просто замовить піцу і буде думати, з ананасом чи без,

в той час як в іншій частині світу хтось буде їсти сиру картоплю з землі,

яку витягнув з-під тіла своєї мертвої дружини.

І все ж... я бачу інших художників, тих блядських героїв,

що намагаються затулити собою дітей під час обстрілу,

тих медиків, що оперують при світлі ліхтариків у підвалах,

тих волонтерів, що везуть гуманітарку під кулями снайперів.

Яка з картин переможе? Яке полотно залишиться на стінах історії?

Те, що намальоване кров'ю мільйонів, чи те, що створене надією одиниць?

Я не знаю, але продовжую нажиратись щоночі до нестями,

щоб не бачити цей довбаний музей людського божевілля.

І кричу, і блюю, і ненавиджу цей світ:

"Зупиніть цих художників з їх пензлями із крові й кісток!

Заберіть у них ядерні фарби і хімічні розчинники!

Бо коли їхній шедевр буде завершено – від людства залишиться лише рамка."