IV “Не реквієм тобі — подяки гімн”

Не реквієм тобі — подяки гімн:

все добре починалося від тебе,

все, що в житті здавалось дорогим,

що радістю зростало аж до неба.

Дівча несміле, що в п’ятнадцять літ,

замріяне, чекало на порозі,

ти взяв за руку і пішов у світ

по бомбами розгромленій дорозі.

Над світом саме загорявся мир,

і ми несли — назустріч сподіванням —

в життя нового серцекружний вир

уперту працю і палке кохання.

Була, мов сонце, ця твоя любов:

з несмілого, наївного дівчати

в підсонні життєрадісних умов

розквітла жінка, і дозріла мати,

і крила виросли на пробу сил,

бо кликав-вабив недосяжний обрій…

Як я могла б тепер без власних крил

зустріти день — самотній і недобрий?

жовтень 1992