ІV “Очі заплющу і бачу”

Очі заплющу – і бачу:

Летить чорнокрилий птах,

Що хоче кров гарячу

Точити по степах.

Уха затичу – і чую:

– Волі доволі! Я йду! –

І чулим серцем віщую

Ще більшу біду.

Невже ж і я привикну

Дивитись і мовчать?

Нехай осліпну, а скрикну:

Навіщо той чад?

Невже ж тремтіти буде

Сплюгавлена душа?

Не витримать серцю облуди, –

Це ж гірш од ножа!

Хочу не знати – і знаю:

Загублене весло!

Несе в далечінь безкраю

Схвильоване русло.

Брехать не в моїй натурі…

Яку – чи оцю, чи ту? –

Я мушу знайти в цій бурі

Світлу мету!

Я мушу збагнути добре,

Я мушу пізнати все!

Де світлосяйний обрій?

Куди ж отой вир несе?