IV “Ось знову — смерть І звужується коло”

Ось знову — смерть. І звужується коло

близьких людей, що разом йшли в життя,

і дише пусткою юрба навколо,

і ближчає нірвана небуття.

Все, що в житті здобув, що мав, чим жив, —

під знаком вічності — лиш суєта…

Хто віри ласку-казку заслужив,

той нагороди жде на тому світі —

(хоча за ним ніхто ще не тужив…)

Чи варто без ілюзій і без мітів

прожити зайвий день на цій землі

в безглуздого страждання лихолітті?

Чи варто йти у непроглядній млі

до цих пізнань, що недоступні людям?

Весь поступ людства — іграшки малі

у космосі, що був, і є, і буде…

Який життя людського сенс і зміст?

Чим виповнити безпросвітній будень?”

“Людина на планеті — мов турист,

що раз в житті поїхав в Україну:

вбирай у себе атмосферу міст

і простір піль, і мову солов’їну,

і велич гір, і квітку у росі,

шукай в юрбі заховану людину —

молися проминаючій красі.”

1982