Іване, в мене нема до тебе кохання

Іване, в мене нема до тебе кохання,

лиш вітер минулий, що хльостом минає,

лиш шрами від слів, що, як леза, торкались,

і тиша, що правду мовчки тримає.

Ти кликав — я вірила, ніби у долю,

ти йшов — я чекала, як світла у полі,

а вийшло, Іване, що то не кохання —

то пута на шию, не ніжність, а болі.

Ти казав: «Моя» — а я вже не річ.

Ти сміявся — мені камінь на пліч.

Я тепер не дівчина, що прощає,

я та, що мовчить — і йде, і не знає,

чи вернеться щастя, та віра проста —

що воля важливіша, ніж самота.

Іване, в мене нема до тебе кохання,

ні злості, ні крику, ні сподівання.

Є небо, є шлях, і осінній світанок —

а ти — лиш тінь, що зникає за ранком.