“Із буйнесеньким вітром в погоні”

Із буйнесеньким вітром в погоні

Я до милої ввечері біг, –

Мов несли мене бистрії коні,

Під собою не чуючи ніг.

Моє серце, як лист, затремтіло,

Як в садочку побачив її, –

А вона невесела сиділа

І не глянула в вічі мені.

Лиш голівку склонила в долоні,

Похилилась, як в лузі лоза,

Задрижали устонька червоні,

А по личку скотилась сльоза.

ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “ЛІРИКА ІІ”