Із “Полину”

Тут ті ж невільники злиденні,

Тут та ж сліпа і рабська кров,

А там ім’я посмертне “Ленін”

Вже обертається в “Петро”.

І знову, знову вершник мідний

Над бруками з твоїх кісток,

Пускаючись в галоп побідний,

Заносить мідне копито —

Це ж він, незнищений, як завше,

В вітрах історії — стріла, —

Москву залізом загнуздавши,

Ще раз Полтавою пала.

Се мрець воскрес і бенкетує,

Наллявся кров’ю і гуля,

Копитом топче і катує,

І стугонить моя земля,

І тяжко стогне раб відвічний.

Даремно клекотить весна

І віє вітер історичний:

Він знов не чує і не зна.

1925