ІЗ ТИХ, ХТО НЕ ВІДЛІТАЮТЬ

Довго дививсь

Як птахи зникли за небокрай,

Не силячись відвести очей,

Щоб не впустити суті природних речей,

Неначе вчора лиш народивсь.

Лягають спати земле і гай,

Бо дні стають коротше ночей

І дихання її коло кожних дверей...

Агов:

Кличуть летіти з собою в далекі і теплі краї,

Що десь далеко за морем, - та нащо ті мари мені?

Хочу лишитися поряд й дивитися знову і знов

Як тихо котиться сонце за гори, червоне, мов кров.

Твої сліди -

Я добре бачив як ти прийшла,

І як котилось сонце згори

Все нижче й нижче, гублячи рештки тепла...

Весь світ довкола наче застиг

І кригою взялася вода -

В руках твоїх з'явився батіг,

Зі свистом розсікаючи вітер крізь сніг:

Не буде ні краплі жалю,

Не буде ні краплі зла -

Є ті, хто не відлітають

Й лишаються просто так.

Не треба чужих ілюзій,

Ніяких солодких слів -

Давно вже тримають руки

Усе, про що тільки мрів...

Агов:

Чутно як кличе чийсь голос і серце щосили тремтить,

Наскрізь пронизує холод - замерзне та не відлетить,

Буде дивитись, очей не відводячи ані на мить...

Не треба чужих ілюзій,

Ніяких солодких слів -

Давно вже тримають руки

Усе, про шо тільки мрів...

Закохані мої очі,

Хоч ріжуть вітри, мов скло,

У губи твоєї ночі,

Червоні, немов вино...

________________

Слухайте на YouTube Spotify iTunes

Грудень - Із тих, хто не відлітають