“Йде сніг”

Йде сніг.

Я стою у траві,

яку покосить не зуміли.

І стебла кругом неживі,

пожовклі і гострі, як стріли.

Хто їх за коріння трима

в холодній землі,

на незримій

тугій тятиві?

Крадькома

націлює в серце над ними.

І враз відпускає…

та ні,

вони цо летять,

бо зненацька

на снігу легкім полотні

схрестились тіспачо в космацькім

узорі —

це мертва трава,

ці вижовклі стебла забуті…

Чия ж це душа вишива

на дальнім верху,

на безлюдді?

І я, нестарий чоловік,

підваживши хмари, як плити,

шепочу: прийдуть, через рік,

то дай же їм. Боже, скосити…