Юрієві Дараганові (“Вас пригадало, милий Юріє”)

Юрієві Дараганові

Вас пригадало, милий Юріє,

Це літо хворе і жагуче,

А Ви вже там. Мене ж обдурює

Життя і знову, знову учить.

Та чи навчить? Боюся, друже мій,

Що все даремно, бо запізно.

Йду бездорожжями, калюжами,

І марно кличе вірш залізний.

О самото, терпкіш від оцету!

Яка печаль, яка пустеля —

Чужі жита у плямах осету,

Далечина, що хмари стеле.

Та все ж іду, хоч спотикаюся,

Ген ледве мріє поле бою…

Ні, вже ніколи не покаюся,

Мобілізований добою.

1929