К другу-стихотворцу

Пане Вороний! Коли Ви перестанете

вже ходити у вибиваних штанях?

Це дивно, але невже Ви не почуваєте,

що літом просвіщаєтесь на санях?

І нам (як Вам) осточортіли зорі-очі,

й очі вже давно пора кинути озорювать,

та й панночки до зор вже не такі охочі —

невже Ви відмовляєтесь палкі серця покорювать?

Пане Вороний! Пора вже скинути онучі,

бо вже по містах — хоч яких — все ажур,

і так нудні Ваші гаї та дніпрокручі,

як почуття щирих українських шкур.

Пане Вороний! Я бачу — Ви цього й не почуваєте,

хрещатикуючи серед літа — ха, ха! — в санях,

але все ж… Невже таки не перестанете

у вибиваних ходити штанях?

1. IV. 1914. Київ