К.Марло В.Шекспір Сонет 2

Вже сорок зим візьмуть чоло твоє ,

Глибокі борозни, як сиві мрії,

В твоїй красі прориють... Щастя є

В окрасі юності, бо знають вії

Привабливість. Лахміття не завжди

Бере в полон, але завжди спитає :

"Де ж та краса, квітуча до біди,

Чому печаль в очах... Чи розум дбає,

Пекучий сором, чи війна за зраду,

А часом стресу милість хижих днів,

Змивають пелюстки рожеві саду

В ті зморшки старості... Вже поготів,

Жнуть схожість ту, далеку, що Бог дав,

Щоб не стомився в радощах заграв.