Кадри без рамок

Історії кохання — мов кіно,

Де почуття тримає полотно.

Чорно-білі відтінки, як знімки старі,

Ховають у собі невідомість зорі.

Перо виводить рядки невідомі,

Слова, що тануть у нічній пітьмі.

Налий в бокал любов, розбий табу,

Залиш себе в піснях або в письму.

Збережи в картині чи на плівці часу,

Пиши про почуття в шаленім трасу.

Слова — як хвилі, б’ють у береги,

Надихають знову на незвідані стежки.

Знімай своє кіно для двох сердець,

Де щастя буде єдиний кінець.

Нехай фінал лунає, мов симфонія,

Душа співає – знайдеться гармонія.