кафкіанське

Корона завше в пошуках голови,

А гільйотина – шиї.

Схопив щастя і кидай далі: лови!

Як не моє, то чиєсь!

Хто спритніший, тому й потрафить.

Янгол навіть свої крильця пришиє:

Тільки б все вийшло! Ми одна з тих парафій,

Де ще трапляються дива не фальшиві.

Прийшле свою улюблену зброю вжиє -

Випише штрафи

За давно приглушені гріхи й стрАхи,

Наші «ойки» і «ахи».

Невдахи ми, вівці паршиві

В очах недбалих пастухів із різниками!

Одні воскресли, інші втекли з вошивих

казематів-камер, і були щасливі,

Не тим, що ожили, а вижили. Хиткими пісками

Далі сорок літ блукали. Пасками

Безпеки ніхто не переймався. Покладались на диво.

Воно мало бути беззаперечно правдивим,

Як темрява самоти, переповнена думками.

Наріжний камінь -

Ця різниця між нами. Весняні грози і зливи

З розбурханими струмками

Щось змивають, а когось напоюють. Мрії лякливі

а спомини невідчепні. Святих розіп’яли, відьом спалили,

Свідків і причетних позбувались з завзяттям нацистів.

Місяця вигнутий бивень серед зіркового намиста

Пропонував назавтра переписати на чисто

Власну долю і до, і після. І під впливом

місячних фаз, приливів-відливів

чи ще яких надокучливих надприродних явищ

ми і опинились

тут, де до нашої появи

світ був безцільно мінливим,

а бувало і занадто млявим.

і ось ми – еволюціонували

від янголів і пиявок.

може, варіант не найгірший з усіх можливих,

але, мабуть, єдиний з усіх наявних:

людська природа, хоч як це не звучить жахливо-

здебільшо розділ з ентомології. Кафка справно

засвідчив це і як процес, і як особливість.