Калинова баляда

Я часто не знаю. Не знаю, де хвилі

Стають золоті, де багряно-тривожні,

Не знаю, де міра вготована силі

Й нащо мої клекоти сині спроможні.

Не знаю. Не відаю. І колінкую

Перед відомим (відомим для кого?),

Своєму коневі кую свою збрую

І в губи цілую зорю дорогу.

Крапчасті напасті, роковані роки,

Чоласті незвідані вади “не знаю”.

Не знаю, де блиснуть вогнем мої кроки

І що принесе мені пам’ять з Дунаю.

Та знаю: мене колисала калина

В калиновім лузі тонкими руками,

Й калинова кров, як і пісня єдина,

Горить в моїм серці гіркими зірками.

“Літературна Україна”, 16.XI.1962