Калинове намисто

Вітер-пустун розірвав,

Посипались ягоди стиглі,

Згубилися десь поміж трав.

Птахів же вона попросила,

Зібрати щоб допомогли.

Носили в дзьобах легкокрилі

Ті намистинки малі.

На срібну тонку павутину,

Що бабине літо дало,

Швидесенько їх начепили

І сяє намистечко знов.

А вдячна калинонька-мати

Всміхалась пернатим згори.

То ж буде їм чим смакувти,

Коли вкриють землю сніги.

2016 р.