Калюжа на кризі

Калюжо з кригою на дні,

З малим окрайцем неба!

Авжеж не море…

Та мені

Так легко біля тебе.

Щось рідне є в твоїй душі,

В оцих рухливих колах —

Чи вмерзлі в кригу комиші,

Чи тіні кленів голих;

Чи сонні риб’ячі світи

Десь глибоко–глибоко…

Озерце миле! Чимось ти

Скидаєшся на око.

У занебесний край здаля,

З–за ґрат в’язничних наче,

Тобою дивиться Земля,

Тобою, грішна, плаче.

Хоч ти іще не течія,

Та я вже маю весла,

Бо ти —

поезія моя,

Що тільки нині скресла.

Відлига це, чи то весна

У повній силі й моці?..

А крига проступає з дна,

Немов більмо на оці.

14.02.1974