"калюжі проступають на розбитих асфальтах..."

калюжі проступають на розбитих асфальтах

ніби мутна підземна ріка

шпигує за грудневим простором

сотнею своїх очей

я вглядаюся в обличчя хлопчаків

які гасають навколо калюж

мов шукаю своє дитяче лице

щоб попередити про стеження

щоб відвернути лихе

а вони не зважають на мене

лиш викрикнув хтось один

«стрибай із нами діду»

і мені так самотньо від того «діду»

а їм так весело

і ось вже і я перестрибую ці калюжі

разом із ними

швидше швидше швидше

наче це якийсь безладний танок

під гупання жилок

в ритуальні тамтами скронь

далеко не зразу але помічаю

які вже дорослі обличчя в тих хлопчаків

їхні залисини їхню сивину

я силуюся згадати і не можу

чому я тут для чого стрибаю

через калюжки талого снігу

поверхню яких заливає сонячне сяйво

а отже — єдина думка яку вдається вловити —

завтра після морозної ночі на цьому місці

під ногами хрустітимуть

кірочки світла

23.01.22