“канцерогенний сад крізь мармур і нейлон”

канцерогенний сад крізь мармур і нейлон

розстелює тобі циганські простирадла

і жовтопалий день як глина за селом

розчинений для нас меж простору і падла

ми жертвами були ми випали з зерна

розшитий мохом плащ і грива з реп’яхами

кульгавий термопіл старенька сарана

як листя восени довкола нас літали

ми ніжними були крізь піну проростань

ми плакали за тим що не спливе з оброку

і місяць як живий перерізав цей стан

і залишав життя як мученика збоку

ми будемо самі для лука і сідла

розшитий мохом плащ і грива з реп’яхами

перкаль чи малахіт гербарій чи смола

до кожного тепла ти доторкнеш руками

і зглибить і прорве і викапає в сад

і навіть на зорі немов гриби отруйні

на вітер на росу на голови на сам

розмірений листок нагадує котурни

на простір з рушника на вигорання скал

з переситу вікон накритих ворожбою

на мармуровий сніг на пещений оскал

і дике небуття насичене тобою