Кантор вічного двобою

Де кантор не здійснених мрій

Сновиду хапає за руки,

Неначе отруйну гадюку,

Що марить про вічний двобій,

Недбало лишаючи слід

На ковзких щаблинах дзвіниці -

Там час спопеляють жар-птиці,

Там діє старий заповіт!

І дзвони потріскані сплять,

І ночі на зорях ворожать,

І шрами фантомні сверблять,

Як миті життєві триножать..