Катафалк

По сірому мосту розлуки

Поволі їде катафалк.

Над ним гроза і небо чорне,

І чорний птах.

Ідуть за ним в плащах широких

Суворі постаті війни,

І в кожній краплі зливи туга

Узята від сльози.

Чиє ж там серце зупинилось,

Чий сон продовжив день?

Та тільки вітер хвище камінь,

І опадає клен.

І крона хиляться, мов кличуть

Щоб слідом йти за ним,

Та хто ж у цьому катафалку?

Чий батько,

Брат

Чий син?

І все-таки не йдеш, задкуєш,

Супроти вітру слів.

Невже тобі бракує серця,

Яке потратив він?

Та чорний птах засвідчить втечу,

Вперіщаться дощі

Мостом розлуки через пам’ять

І шурхотом плащів.

01.03.2024