Каяття

Між ребер до стелі здіймається ехо...

Кімната заповнена вихором дум.

І серце невпинно пронизує тишу —

наспіви бурмоче, здіймаючи шум...

По венах отрута хлюпоче щосили,

з душі вимиваючи подих життя;

і пам’ять, мов хвиля, здіймаючи осад —

на серці залишить гірке каяття.