Казка

У тепле літо завітає казка.

За плечима у неї – слів добрих в’язка.

Із тихих хмаринок і сонця запрошена,

На крилах бджолиних, пилком запорошена,

Стара-старесенька, запрошена у гості,

Яку забули вже усі дорослі.

З бабусиною посмішкою на лиці,

Викупана у словах, у росах, в молоці.

Така ласкава і така забута…

У круговерті днів десь до душі прикута.

З суницею, калиною, малиною

Старенька казка доброю хвилиною

Прийшла, зійшла, як сонце у траві,

І проросла, і зацвіла десь у мені.

У ній любисток, м’ята, чебреці,

Легкий-легкий рум’янець на щоці.

Як спогад, здогад – запече,

Кладе легенько руку на плече.

Така проста і добра, рідна,

Старенька казка вже нікому не потрібна…

Заплаче, закличе, посипле у дні

Забуті дитинства слова чарівні.

Але чи зможе казка, запрошена в літо,

Розтопити холодність буденного світу?..