Казкове кохання

Закоханий Ранок освідчився Ночі.

Спинивсь наостанок, прощатись не хоче.

- Ходімо, кохана, ходімо зі мною.

Ти чуєш? Навколо вже пахне весною!

Такої краси у пітьмі не побачиш.

Ти ж знову самотньо туманами плачеш.

- Не можу, мій любий, і кликать не треба.

Під сонцем невидиме зоряне небо.

Під сонцем розтану , розвіюсь з росою.

Під місячним сяйвом я тішусь красою.

А хочеш - лишайся, лишайся зі мною!

Тебе не ображу пітьмою нічною.

Ми будем з тобою щасливі довіку,

Під місяцем станеш моїм чоловіком!

- Не зможу довіку я жити за муром.

Без променів сонця я стану похмурим.

Без сонця це буду не я, моя втіхо.

Зустрінемось завтра. Й пішов собі тихо.

Той Ранок і досі усе парубкує.

І вже не так часто до Ночі воркує.

І Нічка щоразу шепоче: "Востаннє..."

І в'яне потроху казкове кохання.