Хай лине час

Хай лине час, безсмертні квіти вільні

Понуро схилять пелюстки.

Відлуння голосів затихне, погасне жовте світло у вікні.

Забудуть люди імені усіх, хто, помираючи, моливсь за них.

І згасне свічка, розвіє спогад у диму — залишиться лиш слово на граніті.

Хай впаде небо, зорі сиплються на землю — здолають віри срібний шар.

А людям байдуже на лихо, бо серцем знають, що є щось серед хмар.

Природа подарує плід свій — небесний, певно скажуть, дар.

Навіть, коли рідна кров струмком проллється,

Благатимуть про відкриття розкішних брам.