Харків

Ні Амстердам, ні Відень, ні Ванкувер,

ні романтизмом пишучий Париж

мене не прилучать, ні приворкують,

допоки ти нескореним стоїш.

Трамвай річковий в пірс уткнувся носом,

човни катає Лопань на собі,

і вже як третій рік щемлива осінь

живе в твоїй бетонній шкарлупі.

Кровить вона крізь хмари без зупинки

на парки, на домівки, на містян,

і голосом Шульженко про хустинку

співає, обгортаючись в туман.

Ти пахнеш то безвихіддю, то ромом,

який я крадькома від мами п'ю.

Геть-геть синіють лампочки Госпрому,

але така теплінь від їх вогню!

Ростуть руїни, ширяться кургани...

А я дивлюсь, від них неподалець,

як на твої важкі пекучі рани

ничком лягає перший морозець.

11.2024