Хмаринка

По небу проліта хмаринка

і з листя крапає роса

на носі твому павутинка,

ти з лісом - братик і сестра.

Тече в долину зверху потічок

і на листочку він несе мурашку,

вона, як ти, пішла від діточок,

щоб на листочку їй не було важко.

Я просто сплю поміж зеленою травою

і на щоках скотилася сльоза,

я в своїх мріях знов з тобою,

бо ж сльози - це людська душа.

Закриються знов вічі до світанку,

бо хочу бачити тебе знов я,

в траві я сплю під місяцем-серпанком

і відчуваю - росне на мені трава.

Ти звеш в природне царство зі собою,

де аґрус, і троянди, й ковила,

де з-поміж мертвих чуєшся живою,

взяла мене, й за руку завела.

З тобою ладен я до прірви світу,

отрута з твоїх рук солодша од вина,

на світі ще хотів пожити,

та п'яний я від долі й без вина...

Розплющить очі я не хочу,

і серця стукіт - самота:

без тебе завтра не пророчу,

бо ранок є, а сенсу - вже нема.

Подує вітер, змете усі ці грішні мрії,

та образ - необвіяний в словах,

від твоїх рук мої лиш мліють,

а поцілунок - поглинає страх.