холодна роса

Я сиділа сама на мокрій траві, а тіло огортало весняним вітром.

На небі знову світили зорі, ніби даючи надію

На щось глибше ніж є.

Більше ніж є зараз. Більше ніж було.

А було чимало.

І кожного разу, кожнісінького разу доля вдаряла ножем у спину саме в ті моменти, коли руки й так слабли від болю.

І кожного разу ти думала, за що?

І кожного разу й далі боролась, ледь тримаючись буквально за ніщо.

Куди не подивись- спогади, куди не дивись - Люди, від яких так і хочеться потонути Далеко в своїх сльозах.

Та часом той, хто здавалось би нарешті йде- Виявляється найбільше тобі потрібним.

І нічого не повернеш, нічого не вдієш.

Доводиться жити. Жити попри все, що завжди є найважчим вибором.

Та вибір є у всьому.

Лиш знайти його потрібно, і  влада перейде до рук твоїх.

Бо ми є більше, ніж ми є. Допоки тіло й кров, не загниє.