Хресна дорога Ісуса Стація 6 Вероніка подає Ісусові хустину

Йшов я з Хрестом зовсім без сил,

Мене зїдали злі напасті,

Погляд людей й дорожній пил

Вкривав лише і міг впасти.

                                                            Обличчя,мов огнем пече,

                                                             Були болючі мої страсті.

                                                            Кров по лиці струмком тече

                                                            Обтер би хто у Божій ласці.

Бо тисне хрест важкий плече,

Його не можу я тримати.

Щоб хтось обтер очі й лице,

А то не бачу де ступати.

                                                             І серед крику й зла юрби,

                                                             Як йшов я по дорозі правди,

                                                             Раз в раз ступала у мої сліди,

                                                             Вероніка з жалю й скорботи.

До Мене зблизька підійшла,

І вояків не побоялась,

Хустиною лице втира,

Крізь сльози з болем усміхалась.

                                                               В її очах любов була,

                                                               І співчуття,та розуміння.

                                                               У неї добра душа,

                                                               Їй не чуже моє терпіння.

Ніс Симеон мого хреста,

Із примусу ділив терпіння.

Вона ж хустину ту взяла,

Й лице обтерла з співстраждання.

                                                                 Ій Образ свій подарував,

                                                                 На згадку про моє гоніння.

                                                                 Про неї завжди памятав,

                                                                 Тоді і в час свій воскресіння.

Її добро не забував,

В її очах було терпіння.

Немов її хрест притискав,

В них стільки болю й розуміння.

                                                                  Її пітримку відчував,

                                                                  І відчував її моління.

                                                                  Коли на неї споглядав,

                                                                  На мить забув я про гоніння.

Хустину взяла й до грудей

Її тулила й пригортала.

Ховала від лихих людей,

Про її цінність добре знала.

                                                                 Під час усіх моїх страстей,

                                                                 Згадано буде й Вероніку.

                                                                 Ій лиш одній серед людей,

                                                                 Складаю дяку я велику.