Хресна Дорога Ісуса

Стація восьма

Ісус потішає єрусалимських жінок

Ненависть люта у очах,

Людей тих,злоба,хижий страх,

Обмови,сміх з мого падіння.

                                                                        Одержав не лиш біль в словах,

                                                                        Знесилений хрестом спасіння.

                                                                        Все тіло збите у синцях,

                                                                        Ось від людей благодарення

Хоч ніс за них свого хреста,

Й безсило падав на каміння,

В серцях не було співчуття,

В їх душах наче бачив тління,

                                                                        Й здавалося,вже людей нема,

                                                                        Лише озлоблені створіння,

                                                                        Але назустріч йде юрба,

                                                                        Жінок з  дітьми,плач й голосіння

З дітьмидо мене підійшли,

Щоб їм я дав благословіння.

Миле мені їх співчуття,

У їх серцях не було тління.

                                                                        Й здавалося,вже людей нема,

                                                                        Лише озлоблені створіння,

                                                                        Але назустріч йде юрба,

                                                                        Жінок з дітьми,плач й голосіння.

З дітьми до мене підійшли,

Щоб їм я дав благословіння.

Миле мені їх співчуття,

У їх серцях не було тління.

                                                                        У них сильна любов була,

                                                                        Та,що з небесного коріння.

                                                                         Вона сильніша від сил зла,

                                                                         Вона з правдивого насіння.

В їх душах квітне доброта,

Живуть в надії на спасіння.

І вірять,що їх дітвора,

Досягне неба й воскресіння.     

                                                                         Благословить хрестом рука,

                                                                         Маленькі Божії творіння.

                                                                         Кажу жінкам такі слова

                                                                         Плачте за людські покоління

В серцях,щоб злоба не жила,

В собі,щоб Бога не вбивала,

Й моліться,щоби дітвора,

Колись як вояки  не стала

                                                                         Вчіть їх любові й співчуття,

                                                                         Вчіть їх покори й розуміння,

                                                                         Щоби колись їхня душа

                                                                         Із тління перейшла в нетління.

В святую вічність перейшла,

Там,де небес святе світіння.

Туди.де вже не буде зла,

Туди,де вічності цвітіння.

                                                                          Моліться ж за своїх діток,

                                                                          Молитви ж матері священні.

                                                                          Вчіть ви своїх синів й дочок

                                                                          Любові,віри та смиренню.

Стація девята Ісус утретє падає під христом

Втретє паду я під хрестом,

Не можу вже його я нести.

Роздавлений людським я злом.

Тепплю тяжкі тілесні страсті

                                                                             Людським знесилений гріхом

                                                                             Той,що веде мене до страти.

                                                                              В душі біль гіркне полином,

                                                                              Знаю,вже скоро помирати.

Лежу придавлений хрестом,

Під тягарем не можу встати,

Та воїн бє мене кнутом,

Вставай-кричить Досить лежати

                                                                Кричить обурена юрба

                                                                Вставай,вже близько місце страти

                                                                Ось-ось Голгофи вже гора,

                                                                Туди б дійти,щоби не впасти.

А серце в грудях завмира,

Вогнем печуть всі мої рани.

Й Дорога Хресна добіга

Свого кінця,вже смерть настане.

                                                                 Яка нестерпна чорната,

                                                                 Влюдських серцях,мов ніч блукає.

                                                                 В тріумфі хижий сатана,

                                                                 Моєї смерті вже чекає.

А біль тернового вінця,

Мене неначебто зїдає.

Й біль правого мого плеча

Болить нестерпно докучає 

                                                                З вінця кров плине до лиця,

                                                                Й вуста засохлі обливає.

                                                                Впав на каміння лиш земля

                                                                Мене не ранить й не штовхає.

Ще б мить й підняв би я хреста,

Та що ж у мене сил немає.

Піднятись,бо його вага,

Мене мов пресом придавляє.

                                                               Юрба кричить до вояка,

                                                               Хай встане й тут не помирає,

                                                               Вже недалеко та гора,

                                                               Хай йде до неї,шкандибає

Рука лихого вояка,

Мені підвестись помагає.

Знову беру свого хреста,

З ним підіймаюсь і ступаю.

                                                              Переді мною вже гора,

                                                              На мене сумом споглядає,

                                                              Вже наді мною воронням,

                                                              Смерть чорним вороном кружляє