Хресна Дорога Ісуса

Стація десята Ісус на Голгофі оголений і жовчю напоєний

Ось і Голгофа,мов cтіна,

На мене з смутком споглядає.

Спяніла без вина юрба,

Із Мене одяг мій знімає.

                                                   На мені ж смужки з полотна,

                                                   Ті,що хоч сором прикривають.

                                                    Й кільце тернового вінця.

                                                    Мене ще й жовчю напувають.

А я оголений стою,

На одяг жереб вже кидають.

Дивлюсь на це,дивлюсь й мовчу,

Його ж шматують й роздирають.

                                                                Їм цінний клаптик полотна,

                                                                Про велич Божу забувають.

                                                                Душі їх спутав сатана,

                                                                Що вони роблять вже й не знають.

Для мене це не дивина,

Добро ж моє не памятають,

Ні проповідей,ні дива.

Хреста до мене приміряють.

                                                                Яка нестерпна чорнота,

                                                                У їх серцях,не помічають,

                                                                Того,що вони в сітях зла,

                                                                 Мене ж злочинцем називають.

Ненавидять свого Творця,

І Сина Бога зневажають.

Адже за них несу хреста,

Вони ж ще й муки добавляють.

                                                                 Та чашу мук спю я до дна,

                                                                  Нехай злочинцем називають.

                                                                 Все їм пробачу я сповна,

                                                                 Не мають віри та блукають.

Блукають в серці,у собі

Де Бог,де ворог вже й не знають.

Варраву вибрали в злобі,

Хреста мені вже приміряють.

                                                                  Для мене хрест,мов трон царя,

                                                                  Цеп відкуп грішної людини.

                                                                  Адже за них всіх згину я,

                                                                  Щоб вони в пеклі не горіли,

Який величний тріумф зла,

На смерть добра воно чекає,

Люди у темряві гріха,

Любов у їх серцях вмирає.

                                                            В мені ж любов моя жива,

                                                            І смерть мене вже не лякає.

                                                            Вона-лиш брама в небеса,

                                                            Її за грішний люд приймаю.

Стація одинадцята

Ісус прибивають до хреста

Мене прибили до хреста,

Безжально в злобі розпинають.

Кричить здичілая юрба,

Наче злочинця убивають.

                                                               Ті,що для них чинив дива,

                                                               Лише на смерть мою чекають.

                                                               Притчі забули і слова,

                                                               Про Царство Боже забувають.

Забули всі мої слова,

Й мене у злобі забувають.

І зовсім скоро згину я,

Вони ж час смерті наближають.

                                                                  Мені вже принесли хреста,

                                                                  За руки й ноги прибивають.

                                                                  І кров стікає пресвята,

                                                                  Вони її не помічають.

Але за них ллється вона,

За них я на хресті конаю.

Та у очах їх відблиск зла,

Вбють як злочинця мене,знаю.

                                                                  Бо ж милосердя в них нема.

                                                                  Безжально прибивають руки.

                                                                  В їх душах править сатана,

                                                                  Мене ж мордують хресні муки.

Прибили й ноги до хреста

Щоб їх не вів у Царство Правди.

Миліш всього для них брехня,

Їм ніч,мов день,й злоби не бракне.

                                                                    Вдягли ж тернового вінця,

                                                                    Й наче з  царя з мене глузують,

                                                                    Для них відкрию небеса,

                                                                    Вони ж мені вже смерть готують.

Сміються начебто з царя

Мене злословляють й обмовлять.

Знають,що скоро смерть моя,

Скоріш убить мене бажають

                                                                     Вбити за ціль святу добра,

                                                                     За те що їх звільняв з розпуки.

                                                                     Мене прибили до хреста,

                                                                     Віддали на жорстокі муки.

Забули про чуда й дива,

Й Осанна-як мені кричали.

Тепер в їх серці сатана,

Від нього ж хрест мені прийняли.

                                                                     Вже до хреста прибитий я,

                                                                     Й над головами всіх підняли.

                                                                     Голгофа плаче лиш одна,

                                                                     Бо люди Бога розіпляли 

                                                     ,