ХРОНІКИ СУДНОГО ДНЯ

коли зима приходить, ти любиш її

за холодний подих,

за білосніжну тишу,

за вражаючу красу.

але що, якщо ця зима -

ядерна, безжальна погибель?

коли сніг це попіл,

м'який як смерть,

сірий як тіні твоїх надій.

коли сніжинки це радіоактивні янголи,

які падають з неба,

щоб поцілувати тебе в губи,

а ти приймаєш цей поцілунок,

мов останній.

ти любиш зиму,

але вона тебе ненавидить.

вона сміється тобі в обличчя,

розкидає свої холодні руки,

викрадає тепло з твоїх грудей.

Чи це любов?

Чи це війна?

Чи це кінець?

йдеш порожніми вулицями,

крізь руїни і попелища,

де колись була весна,

де колись був сміх.

зима тримає тебе в обіймах,

мов мати, яка вбила свою дитину.

вітер радіації шепоче казки

про загублений світ,

про обгорілу землю,

про розтрощені мрії.

ти слухаєш ці шепітки,

як слухав би кохану,

але серце твоє - вже не б’ється.

що буде, якщо ти полюбиш зиму,

але вона буде ядерною?

ти знайдеш у собі темряву,

яка відповідає її темряві.