Хто б нам позичив своєї щасливої долі?

Самі собі шарпаєм нерви на рівному місці –

Гілочки жовті по тілу ще трохи і тріснуть,

Сіпає око й під оком уже мимоволі,

Хто б нам позичив своєї щасливої долі?

Ніхто...

І не позичить. І не візьме на поруки!

Мелемо борошно, а пересіюєм мýки,

Свіжі ідеї потроху до вечора киснуть,

І емоційно незібрані ми ненавмисно.

Просто занадто щоденно-буремні події.

Кому ж ми позичили найзаповітніші мрії?