хвиль непрохана дрож...

хвиль непрохана дрож і капіжні подкасти,

під туманом немовби під кайфом трава,

то заблуканий ліс у тобі розблукався,

то вода витікає з твого рукава

вона знає піски й гіркоту молочаю,

берег що не цурався медуз наготи,

і курортні романи мартинів-не-чайок,

і до першого скрипу двостулкову тиш

ця вода не вода — ця вода твоя повня —

сяйвина на яку так сповзається дрож —

перебути на шкірі оте що невловне,

перетишитись ним, перебавити кров

по туману чи пальцем чи равликом пишеш

чи собі чи комусь — вже і не розібра`…

ти задихай цей слід — так тихіше, так тихше,

так поріг больовий заростає трава

19.02.25