Хвилі скульптора (167)

Природа неймовірно красива,

та до вашої їй ще далеко.

І хоча ваша надто манлива,

я її споглядаю з далека.

Ніби витончені хвилі моря,

розбивають в пісок каміння.

Так і ви розриваєте лицаря,

ваша постать, немов видіння.

Ви - скульптура найвищої якості,

ви із мармуру, золота, шовку.

Більш ніколи не вистачить палкості,

у природи на підготовку.

І мені більш нічого не треба,

краєвидів на мене досить.

Підніму свої очі до неба,

й мою душу до тебе відносить.