Килим

Не здається тобі, що наш світ нескінченний килим

Теплотканний, химерний в узорах розлитої пряжі

Що тече він за човником яви, стрекоче та квилить

То сонцем на води, то вітром на гори ляже.

Наче хвилі на нім, чи займисто-заквітчане поле,

Що одному побачаться хмари, то іншому храм, та

Буває, що в’ється в орнаменті, щось невідоме,

Не підвладне ні сонцю, ні хвилям, ані вітрам.

Наче небо скидає туніку заломлених променів,

І самотність тамуючи вічність розпорює зиму,

Бачиш пряжу з небес, що тримає тебе за долоні.

Ціле місто в нитках. І сідаєш в’язати килим.

28.01.2023