Кілька хвилин першої світової

“То не змія, то черв.

Тут багато такої нехарі.

А гадину зараз ви уздрите”, –

сказав брусиловцям сліпий і засвистів.

Ще не чули вояки такого свисту:

невловні переливи,

незвичні колінця,

тони скрадливі –

недобрий свист!

Почули вояки,

захитались буки і трепети,

ворухнулася стіна смерек,

і зашуміла на них умлівіч

велика змія.

Заніміли хоробрі вояки, скаменіли їх руки,

забули про зброю.

“А чого-с така люта?” – крикнув сліпий

і кинув проти неї киптар.

Полоснула по одежині і прошуміла

у темні потоки, у мертве ріща…

Зашкруміла вовна, стліла шкіра…

і вдарила канона!

Схопили вояки стрільби і побігли,

бо полоснуло вогнем,

відриваючи небо від землі…

І в ту яму

упав лицем сліпий.

Зашкруміла земля, стліло небо –

і молився сліпий, бо почувся інший свист,

який поскладав хоробрих вояків

один коло одного…

І вперше заплакав старий

видющими сльозами…

І тяжко повертався

у свої темні роки,

у їх темні потоки,

аж до мертвого ріща…