КІНЕЦЬ ЛІТА

Ще ніжиться Земля в обіймах Літа,

Ще молодий пастух телят пасе.

Але, вже жалібно заплакала трембіта,

Й повітря стомлене дух перемін несе.

Ще ліс стоїть в очікуванні дива,

Бо, влітку, розчудесна кожна мить!

Його ж краса, велична та зваблива,

Ще листячком зеленим шелестить.

А бджоли, ще толочать медоноси,

Й джмелі розносять бархатні баси.

Але, в траві, вже терпнуть ноги босі,

Від прохолодної вранішньої роси.

І, щось примарне, предвіщає дивна тиша,

І перший, жовтий впав в траву листок.

А Літо, стомлене, нерівно й тяжко дише,

Бо, то для нього в подорож квиток!

Й не віриться, що ось єдиним махом,

У мізер стиснеться, вже Літечка розмах!

Й зостанеться пусте гніздо під дахом,

Й солодкий присмак меду на губах.

І в серце впився щем, мов гостре жало,

Й сум, павутиною поплівсь у споришах.

Бо скоро щезне все! На що чекала,

І так жадала чуйна й трепітна душа!