Київський П’єро

Бреде столицею П’єро…

Горять у сутінках вітрини.

Людська́ ріка пливе невпинно

Струмками вулиць до метро…

І важко проти течії́

Пливти буває аж до болю,

Немов кохати проти волі,

Неначе ви́снути в петлі́…

Театр за кожною з вітрин:

Там Карабас вогонь розводить

І в какофонії мелодій

Мальвіну пе́стить Арлекін…

Там зло панує над добром,

Там честь і гідність не в пова́зі

І хіть там – квіткою у вазі,

А совість – п’яна під столом…

Там смажить п’явок Дуремар,

Пропив там ключик Буратіно…

І лиш трактирники сумлінно

Свій підраховують навар.

Куди бредеш ти, менестрель?

Де зна́йдеш при́хисток до ранку?

Душа твоя – у рими бранка,

Немов у пензля акварель,

А серце – ніби та струна:

Бринить і калатає кров’ю…

Бажаю стрітися з любов’ю,

Яка буває лиш одна!