Кладовище
Written 2006-05-26 - 2006-05-26
Місце скорботи, місце любові.
Місце печалі, смутку і болі.
Тихо приспівує вітер для мертвих,
Мов намагається сльози їм втерти.
Сльози солоні, сльози невпинні.
Плачуть і виють діти невинні.
Смерть покосила життя нетривале,
Душі від тіла ураз відірвала.
Де ж те є сонце, хай би пригріло,
Хай би промінням вкрило могили.
Бо ж на хрестах скрізь гойдаються душі.
Тіло згниває, вони ж невмирущі.
Тіло вмирає, тіло не знає,
Що ж то його на тім небі чекає?
Що буде далі, як морок покине?
З’явиться світло, чи все просто згине?
Хай буде сонце та хай буде вітер!
Небо і зорі, листя і квіти!
Тільки б не смуток, одвічне страждання!
Тільки б не горе, не покаяння!
Що буде далі, що буде потім?
Мабуть, найкраще, омріяний спокій.
Хай він, цей спокій, загоїть всі рани.
Хай та душа та ж тим спокоєм стане.
Лариса - 26.05.2006