Клин

Час випускати на волю синиць -

я вдосталь їх грів у долонях,

лину в траву до небес - горілиць,

мріям шепочу: "По конях!":

/рій блискавиць,

хор громовиць

тихне умить

у скронях/.

Ловити натомість нікого не треба -

клин приземляється в душу,

гладить зсере́дини крилами ребра,

кисень в легенях ворушить:

/па́гони й стебла

вʼються до неба

тихо крізь мене

і пружно/.