Княжна

Схилившись над трупом убитої лані,

Білують добичу мисливці захланні,

А сонце в тумані сполоханих хмар,

Серпанком встеляє кровавий пожар.

Ніяк не втекти від русинської длані,

Лезо у ножни ховають погани,

А озеро міниться матовим блиском

Мов таця із срібла, схвильоване диском.

Свічадо відкрило їх лиця понурі,

Із ловів вертають накинувши шкури,

- Княжно я благаю, вертайте назад,

Погляньте, як цвітом вбирається сад.

На їхніх череслах гойдається сприть,

Морда відтята од лані висить.

В пустих безнадії побляклих очах,

Вам здобич на щастя, покиньте свій страх.

Вепр не випреться, зубр не вирветься,

Гадюка не вжалить, і сон ваш не здійсниться,

Стоять он над озером – мріють з нудьги,

Поезію сонця вдихають грудьми.

- Та зникли! Так хутко! Немов не було!

- Дві лані натомість, ожили Княжно!

13.06.2019