Кохання і неземне

Кохання і неземне

(з поеми «Всевидіння блаженство – центр»)

* * *

Світ дає вбік, – в горлі

                                        клубок

незапитаних чеснот, –

                        й сам собою злетиш, і

        в півсні прилинають Знання –

некорисливі

           й неприкладні.–

          Гірне світло!..

* * *

Проходячи воложища дерев

і шелестячи шкірою і волосинками об одяг,

мене доторкуєшся думкою, прекрасна,

і втягуєш, – наковтуюся сонця у душі…

Коли ти думаєш про мене, то мене

проймає дрож, гарячі хвилі мління

Прокочуються – і квилить проміння…

І спечно ллється, – і одним молінням

пала повітря! – й окриля

мене!

Я стану сонцем!!

З тьми гіпноз іде…

Ми станем своїм щастям – незрівнянні!!

Невидні твої руки полумяні,

О ангеле!

Хай Небо нас веде.

* * *

О Небо! солодко з безсмертя – у кохання!..

Чому так гори лиже вітер сонця?

Всі гори – я. Плечима впав у вснсвіт

І від плечей я спека і повітря

І світ

І всі хребти ворушать

Вітряний потойбічний мій язик…

* * *

Стрічайтесь, наші душі-кораблі,

минуле – щоб майбутнє розпинати!..

…Нащо ти кинув мене, віку ХХХХV –й,

Мій диве, коли я тебе прозрів?

Нащо твої жахаючі знання? –

тут люди йдуть безвинні навмання

загинути.

За північ в час Бика,

Щезає з душ уся журба тяжка;

тоді й складається і чистим і святим

В далекім небі лиш себе знайти…

І згодом йде у сон четвертий віщий,

устріти тих, хто у законі – вічність…

Знайти коханих! Відлітаюче в імлі

личенько біле…

Жінка в білім-білім –

з руками, що припяті до землі!..

* * *

Кохана!

Довкола тебе златоокий острів –

і він факає мені в голову і в груди,

а холод виру

крижаної тьми людей

не піднесе їх навіть подивитись,

як прилітає яснобачення – безсмертя

на сонячних квітує островах!

1989