кохання немає ні часу, ні віку

Душевні притупляються плачі,

Ще мозок мулять вірші непочаті.

У спалахах небесної парчі

Ледь прозирають ворожби печаті.

Де брав принади, чари, звідкіля?

Вражає неземних чаклунств уміння.

Ти серед ночі сонцем наділяв,

Щоб зігрівалась від твого проміння.

Багато в світі ненависті, зла,

Вони розплідники чуток й прокляття.

Я навіть в сні відчути не змогла,

Що на любов очікує розп’яття.

В природі – літо, в душах же – зима,

Зав'язли в невідомій каламутті.

Ти, гордий – сам, я – теж собі сама.

Ми не морозом, а мовчанням скуті.